Поїзд невідомості


Поїзд невідомості
 
Вона їхала назустріч своїй долі.
Розтривожена, неначе наречена…
І шляхи спостерігала невідомі
Із вікна, немов в театрі сцени.
 
Вона їхала назустріч свому щастю
В чужу для її серця далечінь.
А її серце било в ритм так часто,
Немовби вона мчала, наче кінь.
 
Вона так вірила: все буде добре!
І врешті сонце посміхнеться їй.
Бо почуття її міцне й хоробре,
Готове розділити радість й біль.
 
Вона хотіла все життя віддати
Тому, хто їй з’являвся в снах.
І стрімголов у пристрасті згорати,
Й розмалювати світ в Його тонах.
 
Батьків і дім, роботу й друзів щирих
Все віддала. Якби в ж він тільки знав,
Як важко покидати рідних й милих
Душі і серцю! Якби знав!...
 
Та не винила ні його, ні долю.
Пурхала, наче пташка, в далечінь.
Хоч знала, що летить в неволю
І вічно буде жити в клітці тій.
Липень 2009 р.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте